Чутки про те, що цукровий завод в Олександрівці у цьому році працювати не буде, на жаль, підтвердилися. 3 липня в управління економіки та розвитку інфраструктури райдержадміністрації за підписом голови правління ВАТ „2-й імені Петровського цукровий завод” М.І. Обідіна надійшов про це лист-підтвердження. „Правління ВАТ „2-й імені Петровського цукровий завод” та Наглядова рада Товариства прийняли рішення — виробничий сезон у 2008 році не розпочинати. На підприємстві провести консервацію та працювати в режимі підтримки життєдіяльності підприємства до наступного виробничого сезону”,— сказано в листі. Свою позицію власники заводу пояснюють... нестабільністю в державі; постійним необґрунтованим підняттям цін на газ, пально-мастильні матеріали; матеріали для ремонту обладнання; недостатньою кількістю сировини, на їх думку, сільгоспвиробники не зацікавлені вирощувати цукрові буряки через низьку ціну на сировину; тяжким фінансовим становищем, що склалося на підприємстві, — собівартість виробленої продукції набагато вища від оптово-відпускних цін на цукор; незацікавленістю роботи підприємства з боку районної влади, мовляв, кожен рік призаводський бурякопункт приймає все менше буряків порівняно з попередніми роками: у 2006 році — 30,3 тис. тонн, у 2007 році — 10,9 тис. тонн.
Дивною є така позиція правління, навіть суперечливою, бо в цьому ж листі підтверджено, що згідно наказу Міністерства аграрної політики України № 114 від 3 березня 2008 року „Про розподіл обсягів виробництва цукру квоти „А” (це державне замовлення, уточн. автора) між цукровими заводами на період з 1 вересня 2008 року до 1 вересня 2009 року ВАТ „2-й імені Петровського цукровий завод” одержав дозвіл на виробництво цукру квоти „А” на 2008 рік в обсязі 15,74 тисячі тонн”.
Чому ж тоді не працюватиме завод? Та ще й у такий сприятливий для сільського господарства рік. Вперше за всю свою більш як півторастолітню історію цукроварня не розпочне переробний сезон. Такого не було навіть у важкі за погодними умовами посушливі роки. І причини не розпочинати переробний сезон на заводі є абсолютно непереконливими, починаючи від „нестабільності” в державі, „незацікавленості” роботою підприємства районної влади до небажання сільгоспвиробників вирощувати цукрові буряки. Чи дійсно це так? Залишимо на совісті власників заводу вигадану „нестабільність” у державі. А про решту чинників, на які спираються власники, варто поговорити конкретніше? Кому-кому, тільки не цукроварам пояснювати, яким затратним є процес вирощування цукрових буряків. Щоб отримати щедрий урожай, потрібно докласти і максимум зусиль, і значні кошти. Тому дійсно за останні роки спостерігається скорочення площ цукристих. Однак серед факторів, що сприяють цій тенденції, є і своя політика цукрозаводу у розрахунках з виробниками. Перш за все низька закупівельна ціна сировини, особливо це стосується 2008 року. У цьому році бурякопереробні підприємства закупляють цукрові буряки згідно укладених договорів по 260-280 грн. за тонну. ВАТ „2-й імені Петровського цукровий завод” називав ціну у 180 грн. за одну тонну, ні з ким її не обговоривши. Крім того, у 2007 році на умовах давальницької сировини завод працював за схемою: 45% — заводу, 55% — виробнику. Тоді як, наприклад, Капітанівський цукрозавод працює в цьому році за схемою: 60% — виробнику, 40% — заводу. Не влаштовувала сільгоспвиробників і оплата транспортних послуг заводом. І це також не стимулювало їх до вирощування цукрових буряків. А під час приймання уже вирощеної сировини на бурякопункти багато було нарікань на заводчан у постачальників буряків щодо визначення цукристості, її просто занижували на заводі, та фізичної забрудненості, її завищували. Були проблеми і в розрахунках жомом. Виписуючи тисячі тонн жому, господарства реально отримували лише сотні тонн через те, що на заводі маніпулювали вмістом сухих речовин у жомові, а вартість однієї тонни жому майже доходила до закупівельної ціни однієї тонни цукросировини. А все це в кінцевому результаті не стимулювало господарства до збільшення площ цукристих.
Однак, незважаючи на такі негативні фактори, господарства нашого району восени підготували під цукрові буряки 2 тис. гектарів глибокої оранки. І не просто підготували, а виконали всі технологічні процеси для того, щоб мати гарний урожай. А одне з господарств планувало засіяти буряками більше однієї тисячі гектарів. На це затрачені чималі кошти. Але негнучка політика цукрового заводу, який мав домовитися за сівбу цукрових буряків ще у серпні-вересні минулого року, попередньо обумовивши з сільгоспвиробниками ціни на сировину, умови приймання, не дала змоги господарствам засіяти заплановані площі. Та такі негативні складові не завадили засіяти буряками 1015 гектарів. Сільгоспвиробники надіялись, що цукровий завод законтрактує цю сировину на переробку.
До речі, нинішні 1000 гектарів буряків варті минулорічним трьом тисячам. Посіяні буряки згідно нових технологій, високоякісним насінням, яке, до речі, господарства купляли самі і не брали на заводі. Завод абсолютно не фінансував посівну, хоча господарства, які сіяли буряки, заборгованості перед заводом не мали. А затратна частина тільки на посівний матеріал склала 900 грн. на кожний посіяний гектар. А якщо ще врахувати ціну гербіцидів, пально-мастильних матеріалів, оплату праці... Але, незважаючи на це, маємо хороші результати. Біологічна врожайність кожного гектара буряків складе на сьогоднішнй день не менше 400 цнт/га. Отож не важко підрахувати, що із тисячі гектарів матимемо 40-45 тис. тонн буряків, що дало б можливість на третину забезпечити потреби заводу у сировині. Та прикро, що власники заводу не доклали зусиль, щоб наші цукрові буряки були перероблені на нашому заводі в Олександрівці. В результаті вся сировина буде вивезена за межі району. А подальша доля вирощування буряків у районі залишається під запитанням. Тому закономірно складається враження, що саме цукровий завод мав на меті не розпочинати переробний сезон і відбити охоту у виробників займатися буряківництвом.
Зупинка заводу, одного з великих промислових підприємств району, тягне за собою і інші негативні моменти. Це зменшення надходження платежів до бюджету. Хоча, незважаючи навіть на незначний період переробки цукросировини на заводі у минулому році, планові показники до місцевого бюджету було за 2007 рік виконано і перевиконано. Впевнений, що районна державна адміністрація докладе максимум зусиль спільно з усіма підприємствами району і забезпечить виконання планових показників бюджету і в 2008 році. Можливо, проблематичним залишиться лише виконання державного бюджету саме через зупинку цукрового заводу.
Не можна не сказати і про те, що власники заводу своїм рішенням позбавили роботи не одну сотню людей. Та швидше всього їх не особливо хвилюють соціальні проблеми селища. Варто лише нагадати про ті розбиті дороги по вулицях Олександрівки, особливо по вулиці Червоноармійській, якими щоосені курсували багатотонні автомобілі з буряками. Неодноразові звернення районної державної адміністрації, Олександрівської селищної ради протягом не одного року до правління заводу допомогти в ремонті доріг, упорядкувати рух великовантажного транспорту, що перевозить буряки, були проігноровані заводом. Завод так і не уклав договору з селищною радою на ремонт доріг, упорядкування руху транспорту, хоч були на це відповідні рішення виконкому Олександрівської селищної ради.
Тож, швидше всього, власники заводу, приймаючи рішення не розпочинати цьогорічний переробний сезон, керувались власними інтересами і аж ніяк не інтересами людей, репутацією орденоносного заводу, який має славну історію свого існування. Що вже говорити про моральну сторону. Завод для багатьох поколінь олександрівців був гордістю і надією, візитною карткою нашого селища. Але тільки для нас, і ніяк для теперішніх його власників.
Володимир ЩЕРБАНЬ,
заступник голови Олександрівської РДА.
|
...
, только с фра...
Cтворено 
