Батько Івана Івановича – Іван Юрійович (Георгійович) Фундуклей – виїхав до Російської імперії наприкінці XVIII ст. з Константинополя. На думку філологів-ономастів існує дві основні версії походження цього прізвища: від назви передмістя Константинополя – Фундуклі чи від назви сорту горіхів – фундук, яким торгували переважно греки.

Спочатку Іван Юрійович Фундуклей оселився у Єлисаветграді Херсонської губернії (нині – Кіровоград), де заснував тютюнову крамницю та магазин. І. Ю. Фундуклей постійно розширював свої комерційні справи: отримав право на винні відкупи в Одесі, придбав кілька заводів в різних регіонах Російської імперії. В Одесі та Єлисаветграді Фундуклеям належало кілька будинків, а в Херсонській губернії – кілька маєтків.

І. Ю. Фундуклей за свою діяльність на користь розвитку економіки Південного краю Російської імперії був удостоєний чину комерції радника та обраний головою Єлисаветградської міської думи.

Його син Іван народився 13 листопада 1804 р. у Санкт-Петербурзі. Освіту майбутній губернатор отримав домашню й у віці дев’яти років вступив на службу канцеляристом в Поштовий департамент у Санкт-Петербурзі. 1821 р. сімнадцятирічний Іван Іванович отримав чин титулярного радника та «за відмінну та старанну службу» свій перший орден – св. Анни 3-го ст.

Суворий петербурзький клімат підірвав і без того слабке здоров’я Івана Івановича, і 17 березня 1831 р. він повернувся в Україну, спочатку в Одесу, де служив чиновником з особливих доручень при Новоросійському і Бессарабському генерал-губернаторі князі М. С. Воронцові, а 2 лютого 1838 р. був призначений волинським віце-губернатором.

12 квітня 1839 р. І. І. Фундуклей був призначений київським цивільним губернатором. На цій посаді він залишався до 11 квітня 1852 р., коли отримав чин таємного радника і був зарахований до Варшавського департаменту Урядового Сенату (1852-1855). Згодом він – генеральний контролер та голова Вищої рахункової палати Царства Польського (1855-1865). 1865 р. І. І. Фундуклей отримав один з найвищих чинів Російської імперії – дійсного таємного радника та призначений віце-головою Державної Ради Царства Польського. 1867 р. І. І. Фундуклея призначено членом Державної Ради Російської імперії. Він був нагороджений багатьма орденами, зокрема найвищим орденом Російської імперії – св. апостола Андрія Первозваного. Наприкінці життя він тяжко хворів та впав у маразм. Помер Іван Іванович 22 серпня 1880 р. у Москві та похований на кладовищі Московського Донського монастиря.

Іван Іванович Фундуклей у побуті був досить тяжкою і не дуже щасливою людиною. Хворий на невиліковну хворобу, він був дивакуватим та нелюдимим. Він не був одружений і не мав дітей. І. І. Фундуклей за порадою одного з київських знахарів почав лікуватися травами та потінням. З цією метою губернатор носив цілий рік теплий та цупкий одяг, за що отримав у народі прізвисько «дяк».

Іван Іванович Фундуклей був надзвичайно багатою людиною. Він успадкував практично все майно батька. За роки своєї служби губернатор придбав у Київської губернії маєтки Козацьке, Княже, Попільне, Мельники та Медведівський Ключ. У них діяли скляний та цукровий заводи. Останній виробляв 78 тисяч пудів цукру щорічно.

Але справжньою перлиною серед його маєтків був Гурзуф Таврійської губернії. 1847 р. І. І. Фундуклей заснував тут винне виробництво: щорічно тут виготовляли 3 тисячі відер високоякісного вина.

Існує легенда, що імператор Микола І проводив таємне розслідування з метою з’ясувати, хто з високопоставлених чиновників не бере хабарів. Результат був приголомшливий: тільки двоє губернаторів імперії мали чисті руки – ковенський губернатор Радищев, син автора «Мандрівки з Петербургу до Москви» та київський цивільний губернатор Іван Іванович Фундуклей.

Ще одна легенда сповіщає, що київський губернатор не отримував жалування, а чиновникам доплачував з своїх особистих коштів винагородження. Зрозуміло, що вони боготворили начальника, дорожили своїм місцем і підтримували його активну плідну діяльність на благо Києва та киян.

За час свого перебування на посаді київського губернатора І. І. Фундуклей зробив безліч корисних справ: добудував приміщення Університету св. Володимира та Інституту шляхетних дівчат, заклав ботанічний сад при університеті, заснував обсерваторію, спорудив анатомічний театр, ланцюговий міст через Дніпро тощо.

1843 р. на Театральній площі (нині – Європейська) з’явився фонтан, названий вдячними киянами «Іван» чи «Фундуклеївський». Будівництво фонтану було здійснено коштом губернатора та викликано нестачею води у старокиївській частині міста.

Благодійницька діяльність губернатора мала різні напрямки та прояви: він жертвував кошти на підтримку бідних, надавав гроші на громадські милосердні заходи, турбувався про долю арештантів, облаштовував безкоштовні їдальні та готелі для паломників, фінансував дитячі притулки. Як член Ради Інституту шляхетних дівчат надавав значну допомогу цьому навчальному закладу.

Але справжнім пам’ятником Івану Івановичу стала заснована ним жіноча гімназія, що носила назву Фундуклеївської. Під її потреби він передав два власні будинки, що оцінювалися у 60 тисяч рублів сріблом, а також гарантував фінансування її потреб у розмірі 1200 рублів сріблом щорічно. Окрім цього, Іван Іванович надав 2200 рублів сріблом на ремонт та облаштування будинків та 300 рублів сріблом на заснування бібліотеки.

1869 р. Кадетську вулицю, де знаходилася Фундуклеївська гімназія, на знак пошани та вдячності колишньому губернатору та благодійнику назвали Фундуклеївською, а у грудні 1872 р., через 20 років після від’їзду І. І. Фундуклея з міста, Київська міська дума надала йому звання почесного громадянина Києва.

Іван Іванович Фундуклей заслуговує на повагу не тільки як талановитий і чесний адміністратор, щедрий благодійник та видатний громадський діяч, а також як блискучий знавець історії та археології. У травні 1843 р. при генерал-губернаторі було створено Тимчасову комісію із розбору давніх актів. Серед одинадцяти почесних членів комісії був також І. І. Фундуклей, якій віддавав її діяльності багато сил та енергії.

1847 р. Іван Іванович підготував свою першу книгу – «Огляд Києва по відношенню до старожитностей», а другу – «Огляд могил, валів та городищ Київської губернії» – 1848 р. Книги містили опис історичних місцевостей давнього Києва, стародавніх архітектурних пам’ятників та предметів побуту. «Статистичний опис Київської губернії» – найбільш фундаментальна праця губернатора, присвячена Києву, побачила світ у 1852 р. У книзі зібрані відомості про географічне положення та географічні об’єкти Київщини, корисні копалини, флору та фауну, народонаселення, етнографічні особливості, історичні начерки про населені пункти, господарство тощо.

Наукова діяльність була високо оцінена громадськістю. Іван Іванович у 1849 р. був обраний почесним членом Університету св. Володимира, членом Петербурзького археологічного товариства (1850), Імператорського російського географічного товариства (1850), Одеського товариства історії та старожитностей (1850).

Томозов Антон,
учень 10-б класу
середньої школи №166 м. Києва

Додам до твору Антона Томозова, що важливе мiсце в життi I.I.Фундуклея займав i наш район. Вiн безкоштовно передав свою землю пiд будiвництво залiзницi. Ще при його життi з явилась i залiзнична станцiя його iменi - Фундуклеєвка